Узимку 1868 року Ціолковський захворів на скарлатину і через ускладнення майже повністю оглух. Він опинився відрізаний від світу, постійно отримував глузування, а своє життя вважав “біографією каліки”.
У 10-річному віці Ціолковського спіткало велике нещастя – він захворів на скарлатину і внаслідок ускладнення майже повністю втратив слух. Видатні здібності, схильність сина до самостійної роботи та винахідництва змусили батька замислитися над його подальшою освітою.
У 10 років Костя катався на салазках, застудився, хвороба переросла в скарлатину, і він оглух. Хвороба стала причиною його самотності – він віддалився від усіх і замкнувся, важко переживаючи своє каліцтво. Але глухота стала і причиною його внутрішньої зосередженості на роботі.
Могила основоположника російської космонавтики розташована в парку Ціолковського, який став так називатися саме після похорону Костянтина Едуардовича. Причиною поховання великого вченого саме там стала любов Ціолковського до прогулянок у цьому парку. Вченого поховали в самому центрі улюбленого парку 1935 року.