Притча часто використовується з метою прямого повчання, тому включає пояснення алегорії. Широкого поширення набули притчі з релігійним змістом (“повчанням”), наприклад, “Притчі Соломона”, новозавітні притчі про десять дівчат, про сіяча тощо.
Мета притчі полягає в допомозі читачам і слухачам витягти з неї максимально повчальний досвід, щоб, навчившись на чужих помилках, не робити їх у своєму житті.
Подібне значення несе в собі і слов’янське слово притча , що походить від дієслова ткати, – “те, виткане [сплетено] з іншим”. Таким чином, притча – завжди алегоричний вислів, через який дають ту чи іншу повчальність, передають мудрість і життєвий досвід, ставлять складні релігійно-філософські або моральні проблеми.
Притча, як правило, не потребує доказів. Вона будується на порівнянні, подібності, протиставленні явищ і фактів. У звичайній притчі звичайна подія повсякденного життя використовується для того, щоб підкреслити або роз’яснити важливу духовну істину.