У Соборному Уложенні визначався статус глави держави – царя, самодержавного і спадкового монарха. Укладення містило комплекс норм, що регулювали найважливіші галузі державного управління: прикріплення селян до землі, режим в’їзду і виїзду з країни, питання, пов’язані зі статусом вотчин і маєтків.
Укладення регулювало службові обов’язки та землевласницькі права дворян і дітей боярських. Фіксувався старий звичай. Однак щодо власницьких селян було проголошено новий.
Соборне Укладення 1649 року – звід російського феодального права, що регулював відносини в основних сферах життя суспільства. Як чинне Соборне Укладення 1649 року проіснувало понад 200 років і відкрило собою повне зібрання законів Російської імперії в 30-х роках XIX століття.
Соборне Укладення передбачало конфіскацію щодо обвинувачених у розбої, приховуванні розбійників, порушенні правил продажу тютюну, дезертирстві зі служби. Уперше в історію російського законодавства у світську кодифікацію було включено злочини проти релігії, які раніше перебували в юрисдикції церкви.